В 1950-х роках життя відрізнялося від сучасного. Технології навіть і близько не сягнули того рівня, що зараз, і, тим більше, не пронизували повсякдення людей. Суспільство споживання тільки зароджувалося, оскільки надто свіжими були шрами, залишені Другою світовою війною – і надто близькою перспектива ядерної війни. Питання віртуальної реальності і різних бачень світу здавалося сферою, яка цікава філософам, але не пересічним людям.
І тим не менше, ціле гроно фантастів того часу вловили, помітили, відчули тенденції, які стануть загрозливими менш ніж через три десятиліття.
Одним з таких піонерів був Філіп К. Дік, якого ми зараз більше знаємо як автора романів “Чи мріють андроїди про електричних овець?”, “Людини у високому замку”, “Убіка” та “Лийтеся, сльози, сказав полісмен”. Втім, набагато цікавішими є його оповідання. Під час цього читацького клубу ми поговоримо про його ранні оповідання, які стосуються трьох вище зазначених проблем. По-перше, людина та технології. Чи технології не витісняють людського з нашого життя, не перетворюють нас на покірних гвинтиків – суспільства, організацій, виробництва тощо? Чи суспільство споживання, отримавши доступ до технологій, не ризикує запустити спіраль дегуманізації, з якої вже не вирватися? І, звісно ж, технології та (пост)апокаліпсис. Страх, який пронизував Захід від атомних бомбардувань Хірошіми та Нагасакі 1945 р.
По-друге, ми поговоримо про реальність та суспільство споживання, а саме – крізь призму травми та сенсів життя. Питання, які в 1950-х могли бути абстрактними, зараз стають до болю актуальними в Україні. І завершимо питанням дійсності та намагання зрозуміти Іншого.
За бажанням учасниць та учасників ми можемо розглянути і заочну дискусію між Філіпом Діком та Реєм Бредбері. Адже їхні оповідання мають схожі теми та сюжети, та й написані приблизно в один час. З єдиною відмінністю: Рей Бредбері був на 8 років старшим від Філіпа Діка.